Як часто ми надаємо перевагу обставинам, побуту, влаштованому життю, стабільності, нехтуючи при цьому таким великим почуттям , як кохання? Хіба можна бути щасливим у золотій клітці, але без коханої людини поруч? Нема нічого сумнішого за життя людини, яка відмовилася від своїх почуттів, сподіваючися, що з часом все забудеться-загоїться… Можливо, ця історія надихне вас зателефонувати чи написати людині, яка вже давно живе у вашому серці?
Жили були Він і Вона. Більшу частину свого життя вони не підозрювали про існування один одного. У кожного були як щасливі моменти життя, так і сумні. І ось одного разу в їхнє життя втрутився Його Величність Випадок (ну не без допомоги не менш величного Інтернету). Так, друзі, ця історія про знайомство в інтернеті. Уявляю ваші скептичні посмішки, але мушу нагадати вам – ми вже давно живемо в епоху технологій і завдяки інтернету світ вже не здається таким неосяжно великим. Але історія не про технології. Історія про кохання. Про Кохання і Обставини, які можуть бути інколи добрими друзями, а інколи непримиренними ворогами. Завдяки цим двом наші герої – Він і Вона – пережили неймовірні емоції.
Він – вже не молодий чоловік, давно розлучений, був переконаним холостяком, настільки переконаним, що після розлучення дав собі слово ні в кого не закохуватися. Звичайно, були якісь симпатії, захоплення, але .. Кохання він вигнав із свого серця. Думав, що назавжди….
Вона – ще молода і дуже приваблива жінка після декількох неприємних історій теж перестала вірити в Кохання. А ще Вона вирішила кардинально змінити своє життя. Тобто наскільки кардинально, що кинула улюблену роботу і вирішила переїхати в іншу країну.
Але в їхнє життя втрутився Випадок і саме він розпочав цю дивну, але неймовірну історію – історію, в якій не обійшлося без Кохання. Він і Вона частину свого вільного часу проводили в соцмережах. І як все сталося?
Вона зайшла на сторінку, яка їй була геть не цікава, Він теж був, м’яко кажучи, не фанат тієї групи, але не відмовляв собі в задоволенні посваритися зі своїми опонентами.
І що Вона в ньому знайшла? Але чомусь перша розпочала розмову, просто цікаво стало. Далі Він ввімкнув “режим ловеласа” і написав у приват. Певно, від нудьги Вона відповіла. Так і розпочалося спілкування. Все, як у житті. Він виявився веселим і дотепним хлопцем. Потім Вона не раз себе картала за те, що відповіла, за те, що продовжила спілкування, за те, що зайшла в ту прокляту і ненависну групу! Але то буде потім…
Він був вражений її фотографією. Просто вражений і все! А ще Вона була не нудна, розумна і освічена ( розумна і освічена – на відміну від нього). Він будь-що вирішив завоювати її серце (на жаль, йому це вдалося). Але хіба Він розумів наслідки? Телефонні розмови, повідомлення… Вона була саме тією, про яку він мріяв все життя…
А ось тут і виходять на сцену Обставини і кажуть правду. Гірку правду… “Географічно ви живете далеко, у вас є минуле життя, за яке ви відповідаєте більше , ніж за таке омріяне, ба, навіть надумане майбутнє”…
Вони обоє це розуміли, просто відкладали цю розмову, але хіба від Правди втечеш? І ось одного дня вона наважилась і нагадала сама собі, що ще зовсім недавно вирішила кардинально змінити своє життя і назад дороги немає. «Обставини сильніші за нас», – сказала Вона. Він був шокований від почутого і не розумів, чому не слухав розуму, адже про свої плани на майбутнє Вона говорила, не брехала, не приховувала правди.
Вона дивилася на нього і не розуміла, чому Він нервується, адже нічого не приховувала від нього. Потім Вона плакала і картала себе за те, що познайомилася з ним, за те, що дозволила йому сподобатися їй, за те , що сподобалася йому….
Кохання винувато дивилося на них, плакало і, витираючи сльози, тихенько мугикало собі під ніс: «Все буде добре…»
Як те Кохання не старалося, але Він і Вона повірили Обставинам і припинили спілкування.
А далі були Емоції…
Він майже забув про соцмережі. Робота, дім, робота, дівчата. Але чомусь кожного разу, коли Він бачив її онлайн, хотів написати:“Я не можу без тебе! Я все покину і буду з тобою!”
Він так багато їй розказував, розказував про себе, про своє життя – життя без неї.Кохання кричало йому: “Напиши! Скажи! Не мовчи!” Але хіба Він слухав те Кохання? Звичайно, ні. Він, просто не хотів її турбувати.
Вона теж жила своїм життям. Добре оплачувана робота, добрий і не байдужий до неї чоловік. Але Вона кожну вільну хвилину шукала його в мережі. Бачила його і хотіла сказати:“Ти – найкраще, що траплялося в моєму житті! Я марю тобою! Я живу тобою! Я кохаю тебе!»
Вона кричала про те, що помилилася! Вона писала йому, писала і плакала. Плакала? Вона ридала! Набирала текст і видаляла…
Згодом Емоції махнули на тих ненормальних рукою і пішли.
Але, друзі, ми з вами зовсім забули, що Кохання і Випадок теж бувають як ворогами, так і союзниками.
Минуло пів року. Він вирішив подорожувати. Списався з друзями і поїхав в одне з багатьох туристичних міст України. Компанія підібралася весела, екскурсія цікава. Надвечір трохи стомлені, але все ще енергійні друзі зайшли в ресторанчик. Випили вина, полилися жарти, анекдоти. Аж тут хтось із друзів запропонував нашому герою запросити на танець дівчину – ту, яка перша зайде в цей ресторан….
Вона вже цілий тиждень була в Україні. В обласне місто заїхала до рідних. Йшла в магазин. Та в який там магазин! Вона йшла містом і вдихала Батьківщину, Вона дихала Україною! Вона вдома! Вона навіть не звертала уваги напогану погоду. Але сильна злива і відсутність парасольки таки змусили її зайти, чи то навіть залетіти в найближчий ресторанчик.
А далі…
Друзі штовхають його на зустріч мокрої, шаленої пані, яка влітає в двері, ховаючись від стіни дощу, Він намагається її зупинити. Далі тиша – тиша така, що аж дзвенить… Здивовані музики, які спостерігали за цією сценою, як з кіно, грають спокійну мелодію…..
Того дня ресторан не закрився до ранку. Тому що в правилах закладу було – працювати , доки всі гості не покинуть заклад. Цими незручними гостями були Він і Вона. До ранку вони нічого не замовили, вони просто повільно танцювали. Повільно танцювали незважаючи на ритм музики. Навіть без музикивони повільно танцювали. Танцювали і мовчали. Мовчали і дивилися один одному в очі і мовчали….
Історією поділився Левко Льовушкін
Додавайте "Домогосподарку" у свої джерела Google Новини
