Наприкінці квітня на Донеччині загинув військовий медик з Вінниччини Олексій Семенець. Служив у 59 мотопіхотній бригаді. Хлопець взагалі міг не знаходитися у війську, але підписав контракт, а потім, попри проблеми зі здоров’ям, вирішив залишитися разом із бійцями.
Олексій Семенець народився у селі Війтівка Вінницької області. Військовий взагалі міг не служити, бо мав інвалідність, повідомляє його сестра Ангеліна. Дівчина служить в тій самій бригаді, до якої належав батальйон Олексія, пише Радіо Свобода
«Альоша постійно піклувався про солдатів. Пам’ятаю, як вони з бригадою виїхали до зони ООС. Так він купував за свої кошти хлопцям ліки від голови, кашлю, грипу. Купував знеболюючі. Бо іноді забезпечення було таке собі», – згадує Ангеліна.
На момент початку війни підрозділ Олексія перебував на півдні держави. Потрапив в оточення.
Їх постійно накривали з РСЗВ. Коли дзвонив сестрі, то розповідав, що у нього постійно руки у крові: весь час багато поранених, яких треба рятувати.
«Нас накривали касетами, й коли ще навіть обстріл не припинився, він біг надавати допомогу пораненим бійцям», – згадує Іван.
Це вже було на Донеччині, куди підрозділ потрапив після виходу з південного оточення та переоснащення в Запоріжжі. На той момент в Олексія було вже 2 контузії, розповідає Ангеліна. Йому важко було розмовляти, постійно боліла голова.
«Я йому пропонувала відправитися на лікування. А він відповів, що не може покинути хлопців. Він ніколи не жалівся. Не казав, що важко, або ще щось. Казав, що йому, як і хлопцям. Він врятував десятки життів свої побратимів. Наприклад, на Запорізькому напрямку завдяки вчасно та якісно наданій допомозі він врятував дуже важкого бійця: цей боєць втратив руку, але його життя вдалося зберегти», – згадує Ангеліна.
Олексій хотів одружитися. Після початку війни він неодноразово питав у своєї коханої Каті, чи готова вона до цього? Зустрічалися вони недовго, лише 7 місяців, а бачилися й того менше: через службу зустрічі були не частими та не тривалими, розповідає Катя.
«Дуже сильні були почуття. З ним було дуже комфортно і цікаво. Постійно чекала на його повідомлення. Він дзвонив та писав о другій, о третій ночі… Переживала, плакала. Зрозуміла, що він саме той, кого б я хотіла бачити поруч із собою. «Свою» людину не часто зустрінеш», – розповідає Катя.
Додавайте "Домогосподарку" у свої джерела Google Новини
