За “даними” представниками росії, зірки  боронили Алчевськ на Луганщині. Більше того, згідно з інформацією росіян, знаменитості воювали під псевдонімами “Бабанін Микола Андрійович” та “Липовенко Петро Миколайович”, відповідно, пише Обозреватель

Світлини “акторів-захисників СРСР” поширив на своїй сторінці у Facebook Павло Диба. Він продемонстрував банер, який загарбники встановили на Луганщині. На білборді представлені молоді американські актори з написом “Герої Радянського ордена слави”.

“Прямо і не знаю, як це прокоментувати… Але хтось це робить і хтось у це вірить…! Отже: Ештон Кутчер та Джонні Депп – нові супергерої суперсрани!” – написав Диба.

Треба зауважити, що крім того, що обидва актори корінні американці, народилися вони значно пізніше закінчення Другої світової війни. Так, зараз Джонні Деппу 58 років, а Ештону Кутчеру – 44.

The post В Алчевську окупанти видали Джонні Деппа та Ештона Кутчера за дідів-героїв СРСР (фото) appeared first on Домогосподарка.

“СРСР, 1982 рік. Заборонені групи: “Аквариум”, ДДТ, “Машина времени”. Росія, 2022 рік. Заборонені групи: “Аквариум”, ДДТ, “Машина времени”. Результат наприкінці 1980-х ми пам’ятаємо. Знаємо, буде результат 2022 року”, – написав він, повідомляє інтернет-видання “Гордон”

Оскільки в СРСР 1985–1991-х був період перебудови, який завершився розвалом СРСР, у такий спосіб він натякнув на падіння рф на чолі з диктатором Володимиром Путіним.

The post Анатолій Анатолич на конкретному прикладі показав, що в Росії нічого не змінилося з часів СРСР appeared first on Домогосподарка.

Принагідно Байрак проїхалася по українській владі через заборону показу тих її картин, де знялися актори з “чорного списку”, пише Таблоїд


>Цим архівним кадром Байрак поділилася, згадуючи себе в віці 18-20 років
Також у зірки поцікавилися, чи дійсно в неї декілька років тому народилася донька, яку вона назвала Єлизаветою. Вона сказала, але так, що напустила ще більше туману.

The post Байрак заявила про “щастя” народитися в СРСР та показала себе піонеркою appeared first on Домогосподарка.

Звичайні люди не могли придбати собі святкову сукню, зимове пальто, взуття та нові дитячі речі. Легка промисловість СРСР забезпечувала величезну країну тільки одягом першої необхідності. Ділимося модними тенденціями у 30-х роках.

Процес виробництва і матеріали

Тканиною із якої вигтовляли більшу частину одягну був ситець, тому що це найдешевший матеріал. Виробників змусили знизити собівартість. Звичайно ж найбажанішою тканиною же в Союзі була атласна і шовкова, її в малій кількості старалися випускати вітчизняні фабрики.

Усі молоді модельєри і дизайнери працювали на швейних виробництвах, але влада влада швидко вказувала їм правильний шлях. На початку 30-х років усі фабрики видавали тканини з серпами, молотами, зірками і портретами вождя. А у другій половині десятиліття популярним став яскравий квітковий принт.

Трендові тенденції

Більшості громадян навіть не цікавили будь – які можні витвори, через елементарну причину,у них не було на це коштів. До 1935 року одяг і взуття зачасту можна було отриматиза картками. В містах працював Торговий синдикат, де обслуговували іноземців і громадян СРСР, у яких була готівка.

У великих містах популярною була комісійна торгівля, де інколи мона було знайти товари з-за кордону. У 30-ті роки найпопулярнішим був білий одяг, а також квітковий, картатий і смугастий принт.

Жіноча мода

З 1936 року випускали перший радянський журнал із світлинами манекенниць, але про їхнє вишукане вбрання прості жінки навіть не мріяли. Моделі були одгнені в обтислі жакети, блузи з жабо та мереживом. Вони носили спідниці з плісировкою до колін, сукні складного крою з мереживним коміром чи штучними квітами.

Супермодною у ті часи була крепдешинова квітчаста сукня. Тренд 1930-х – маленькі квіточки і геометричний принт на сірому, чорному, бордовому або синьому тлі. Білі шкарпетки одягали під відкриті босоніжки і туфлі. Дівчата також носили мініатюрні капелюхи і берети, такий досвід вони перебирали у європейських модниць

The post Ситцеві сукні та шовк “по блату”: що одягали в СРСР 1930-х (фото) appeared first on Домогосподарка.

Всі трендові європейські тенденції не оприлюднювали або доходили до радянських магазинів із запізненням – якщо взагалі доходили і доходили далі Москви, Пітера і столиць союзних республік.

Дефіцит і заборони

Комуністична влада думала, що жінка повинна виглядати скромно. Одяг звичайної радянської робітниці повинен бути комфортним, не ставати на заваді роботі й буденним справам. Дівчина мала бути уособленням образу трудівниці і не відволікати чоловіків від будівництва комунізму своєю красою.

Першими модні західні тенденції почали брати і відтворювати на собі студенти вже у 50-х. Модниць ловили патрулі та заставляли змінювати мініспідниці та вбрання з декольте. Було заборонено малювати нігті і проколювати пірсинг. Жінок у сукнях вище коліна інколи сварили на роботі і навіть казали, що звільнять. У Союзі шили білизну стандартної моделі: закритий бюст і панталони. Якщо з-під сорочки десь було помітно лямку, дівчина в секунді ставала вульгарною.

Святковий одяг

Усі ошатні сукні в СРСР шили самостійно або на замовлення і носили лише на найважливіші події в житті. Щоб пошити образ “на вихід”, треба було придбати викрійку в газеті. Популярний, модний журнал Burda був у дефіциті і ціна його була задто високою, тому дівчата малювали ескіз через копірку.

Усі імпортні шовкові, бархатисті та мереживні тканини були у дефіциті. Жінки прагнули знайти родичів чи знайомих, які їздять за кордон, щоб якимось чином отримати омріяний матеріал. Тканину з викрійкою передавали в ательє, але в багатьох машинка була вдома і вбрання шили самостійно.

Ікони стилю

Радянські жінки хотіли бути схожими на героїнь фільмів і серіалів. Зачасту модні образибрали в телеведучих новин. Зірка Людмина Гурченко, балерина Майя Плісецька та акторка Барбара Брильська просто таки були втіленням модних трендів в СРСР.

Радянський мейк-ап

Лак для волосся чи помаду було тяжко відшукати, тому якщо комусь це і вдавалося, то вона ловила на собі чимало заздрісних поглядів. Рівний тон обличчя робили тональним кремом “Балет”. Він лягав на шкіру густим шаром, утворюючи ефект маски.

Підкреслити виразність погляду допомагала туш, яка швидко висихала. У баночку плювали і знову повертали туш до життя. Губну помаду, яка вже майже закінчувалася, збирали до останньої краплі у тюбику сірником або пальцями. Радянські жінки мали в запасі розсипчасту пудру з тальку.

The post Мода в СРСР : як жінкам забороняли бути красивими і що вони з цим робили appeared first on Домогосподарка.

Директорка департаменту освіти і науки Київської міської державної адміністрації Олена Фіданян на своїй сторінці у Facebook опублікувала пост про «чудові радянські часи». Публікація викликала негативну реакцію соціальних мереж.

«Ми не боялися пити воду з вуличних автоматів. Ми користувалися багаторазовими склянками і їх не нищили вандали… Часи коли копійки мали грошову вагу… Стакан чаю у шкільній їдальні – 2 копійки, томатний сік – 10 копійок, великий бублик з маком – 5 копійок…», – написала чиновниця.

У відповідь на пост соціальні мережі «вибухнули» через спогади чиновниці, які вона написала у властиві російській пропаганді манері.

Зокрема, коментатори закликали Фіданян скласти повноваження, та залишити посаду через такі гучні промови.

Деякі натякнули, що у самопроголошених республіках «ЛДНР» її будуть раді бачити.

У коментарях користувачі зверталися до міського голови Віталія Кличка та до Департаменту освіти і науки КМДА з проханням дати оцінку словам чиновниці.

The post Хвалебний пост головної київської освітянки про життя у СРСР викликав скандал appeared first on Домогосподарка.

Попри це в багатьох сучасних навчальних закладах форма також обов’язкова,

Писати лівою рукою

До середини 1980-х років в школах СРСР переучували дітей, які писали лівою рукою, їх змушували писати правою рукою. Часто дітям це давалося доволі тяжко, але вчителі на поступки не йшли. Така методика частково виправдовувалася думкою про те, що лівші не спроможні повноцінно працювати та воювати, бо все обладнання й озброєння виготовлено “під правшів”.

Писати кульковою ручкою

Щоб виробити каліграфічний почерк у школярів, навіть у 80-х учні початкових класів писали пір’яними ручками. І лише тоді, коли школяр починав отримувати гарні оцінки на уроках письма, учитель давав дозвіл їй використовувати кульковову ручку, яка вважалася ворогом гарного почерку.

Одягатися не в форму

Одягати в школу щось, окрім прийнятої форми, в СРСР було заборонено. Виділятися зовні в ті часи було ьки здібностями, спортивними та творчими здобутками.

Фарбуватися

За часів Радянського союзу школярку, яка прийде до школи з макіяжем, очікувало вигнання в туалет для того, щоб прибрати “неподобство”. Хоча деякі дівчата і далі користувалися косметикою принципово, щоб висловити свій протест проти заборони.

Носити сережки

За носіння сережок учнів могла очікувати догана від учителя або навіть виклик батьків. Хтось з педагогів закривав очі на невеликі “гвоздики”, але дехто притримувався думки, що це “буржуазна” витівка, негідна дівчини.

Що стосується хлопців, винятків не було, тому носіння сережки в одному вусі одноголосно засуджувалося й присікалося.

The post Названо п’ять головних заборон у школах СРСР appeared first on Домогосподарка.

У бабусь ще досі десь знаходяться колекції пір’яних подушок, які покривали білосніжними накидками з узорами

Олімпіада 1980 року відбувалася в Москві – це одна з найяскравіших подій для жителів СРСР. Сувенір Олімпійського ведмедика з чотирма кільцями потрапив у кожну радянську квартиру.

У будинках навіть нові меблі власники накривали “дивандеками” з візерунком. На сьогодні де-не-де досі збереглася ця традиція.

У СРСР були дуже популярними дощечки з росписом. Це абсолютно непрактично, тому що продукти на ній різали лише з однієї сторони, де не було малюнків.

Сервізом у вигляді риб ніколи не використовували і нічого не наливали. Посуд просто стояв й радував око господинь на видному місці.

У ті часи дуже рідко робили ремонт. Колись було модно вішати на стіни килим із лісовим пейзажем. Найчастіше такі вироби купляли і привозили з-за кордону.

Мереживні серветки умільці в’язали вручну гачком. Вони були прикрасою столу, покривали телевізор і сервант.

Величезні дивани з дерев’яним оздобленням називали “Сталінським”. Всередину набивали дуже багато поролону, тому на ньому незручно було ні сидіти, ні лежати.

У вітальні завжди стояв великий стіл, але його використовували лише на свята. Стіл зазвичай застеляли білосніжною скатертиною. У маленьких квартирах виручав стіл-книжка, який у складеному вигляді також займав багато місця.

The post Деталі в інтер’єрі, які вказують на те, що ви застрягли в СРСР (фото) appeared first on Домогосподарка.

Килими на стінах з’явилися в радянських будинках на початку 1960-х. Цей елемент інтер’єру є обов’язковим елементом, який характеризує квартиру у стилі СРСР

Величезні шафи вздовж стінки забирають багато місця. В СРСР такий сервант вважався розкішшю, щоб його отримати потрібно було стояти у кілометровій черзі. Зачасту, меблі складалися зі скляних мисників для кришталевого посуду. Закриті полиці також були заставлені книжками, одягом та ялинковими прикрасами, які могли лежати там роками.

Інколи жителям доводилося чекати омріяні меблі декілька місяців. У когось просто бракувало коштів, і вони купували вживані шафи з різних комплектів, через це кімната мала дуже строкатий вигляд.

Раніше купували дивани, які можна скласти, щоб вони забирали менше простору. Замість великого ліжка з матрацом, люди спали на незручних диванах зі швами посередині.

Строкаті гардини характеризують радянську кухню. Господині обирали штори, які впадали в очі та мали неохайний вигляд.

Замість одномісного ліжка були “розкішні” крісла, що розкладалися. Кімнати повністю обставляли меблями, через які неможливо було навіть переступити.

Деякі інтер’єри квартир походять на дешеві готелі, адже вони були декоровані маленькими одномісними ліжками і тумбами.

Меблі ставили на маленьких кухнях упритул, аби вмістити усе необхідне.

У ванних кімнатах ще досі є шафи для всілякого мотлоху. Ремонт у радянських квартирах здійснювався дуже рідко.

Фото з відкритих джерел

The post Елементи інтер’єру квартир, по яких відразу впізнаєш дух СРСР appeared first on Домогосподарка.

А сьогодні, так би мовити, спокусившись на найсвятіше – на “ті самі” радянські їдальні, а також на радянських морозиво і цілу купу інших добре знайомих вам продуктів. Ви таки будете сміятися, але і радянські їдальні, і радянське морозиво, і радянське шампанське з томатним соком і майонезом – насправді ніякі не “радянські”, а самі що ні на є американські, запозичені в США, і в сьогоднішньому пості я вам про це докладно розповім.

“Ті самі” радянські столові.

“Ах, який був в СРСР общепит, які були їдальні!” – часто люблять повторювати шанувальники СРСР. Прийшов, поїв там борщу з чорним хлібом, закусив котлетами з пюре та запив компотом із сухофруктів – і щастя. Мовляв, уже тільки за один винахід радянської їдальні можна бути вдячним Союзу.

Насправді “ті самі” радянські їдальні, як і багато інших речей з громадського харчування, були просто запозичені у Заходу, і сталося це в середині п’ятдесятих років. У 1958 році Микита Сергійович Хрущов відвідав завод IBM в США – американці запросили радянського керівника в надії на співпрацю в IT-сфері, але найбільше Хрущова справили враження не комп’ютери (в яких він все одно нічого не розумів), а заводська їдальня.

В їдальні IBM було все те, що так добре відомо нам за радянськими столовим – самообслуговування, конвеєрна видача страв відвідувачам, скляні полки для хліба і салатів, пластикові підноси, легкі столи і стільці (зручні для прибирання) – все це вже давно існувало в США і було, фактично, перенесено в СРСР у вигляді з’явилися в 1960-70-і роки “тих самих” радянських їдалень. Трохи раніше у США були також запозичені і деякі технології приготування страв – скажімо, котлети стали не смажитися, а пекти на великих листах, що було зручно при “конвеєрної” подачі обідів.

Загалом, як бачите – “ті самі” радянські столові були винайдені далеко не в СРСР.

“Те саме” радянських морозиво.

Чомусь найбільш успішним “брендом”, з яким щільно асоціюється СРСР, є “той самий” радянський морозиво, зроблене “по гостами” але – “той самий” радянський морозиво не було винайдено в СРСР, а також було привезено з США.

Сталося це в 1936 році, коли Анастас Мікоян, в той час нарком харчової промисловості, відвідав США з метою “подивитися, що там у них і зробити потім так само і у нас”. Мікоян пробув в США кілька місяців і привіз звідти багато цікавого – апарати для машинного виробництва і випічки котлет (привіт, “радянська їдальня”), а також і апарати з виробництва морозива, ось що писав Мікоян в своїх спогадах – “Велику користь принесло нам знайомство з виробництвом морозива. Завдання полягало в тому, щоб розвинути машинне виробництво і зробити морозиво дешевим і доступним. Попит на нього у нас повсюдний, його із задоволенням їдять тепер вдома і на вулиці, в кіно і театрах, влітку і взимку. В результаті ми привезли з США всю технологію промислового виробництва морозива”.

Тобто ви зрозуміли? “Те саме” радянських морозиво, яким так пишаються фанати СРСР, було фактично вивезено у вигляді готового циклу виробництва з США. Мікоян навіть власноруч відбирав “найбільш смачні сорти американського морозива” для їх виробництва в СРСР – ними стали пломбір вершковий і молочний, ескімо, крем-брюле, ванільне і фруктове морозиво. Крім виробництва, Мікоян запозичив в американців взагалі весь цикл, включаючи вуличний продаж морозива зі спеціальних холодильників.

“Та сама” ковбаса по 2,20.

“Радянська Докторська” ковбаса стала окремим мемом, який серед фанатів СРСР кочує з блогу в блог і з форуму в форум. Шанувальники Союзу з придихом розповідають про смак “тієї самої Докторської”, за кілограм якої і 2,20 віддати було не шкода. Після чого обов’язково сходяться на думці, що сучасна ковбаса, зроблена “не по ГОСТам”, не йде ні в яке порівняння “з тієї, з СРСР”.

Виявляється, “та сама Докторська” була привезена все тим же Мікояном з все тих же США. Під час своєї довгої поїздки по Штатам Мікоян (в силу спеціфіці своєї посади) відвідував, в основному всякі харчові комплекси, їдальні та супутні виробництва – і ознайомившись зі смаком вареної ковбаси, віддав розпорядження закупити в США устаткування і (знову ж таки, за американськими зразками) створити філії м’ясокомбінатів в передмістях – саме там почала випускатися “та сама” варена ковбаса.

У радянському союзі ковбасі придумали лише назва – “Докторська”, нібито це повинно було підкреслити її дієтично і корисність.

“Ті самі” майонез, шампанське, бісквіти, шоколад, цукерки, томатний сік …

… Все це, що становить левову частку раціону “Книги про смачну і здорову їжу” (перше видання вийшло в 1939 році) було також привезено Мікояном з США в СРСР – в країні переможного пролетаріату і навіть не чули про такі речі, вважаючи за краще в післяреволюційний двадцятиріччя займатися, в основному, будівництвом танків і ГУЛАГу.

Що цікаво, в тій самій “Книзі про смачну і здорову” ні словом не сказано про те, що за всі ці нові продукти радянські громадяни повинні дякувати американців – саме американські вчені, інженери і підприємці придумали, розробили цикл виробництва і почали продавати всі ці речі , а СРСР потім їх просто “перейняв” собі – купивши готове обладнання і технології. Кількома роками пізніше США також годували СРСР ленд-лізом під час війни, але зараз про це згадувати не прийнято …

The post “Краща радянська їжа”, придумана в США appeared first on Домогосподарка.