“Краща радянська їжа”, придумана в США

Так, сьогодні буде продовження популярної серії постів про те, які речі і технології СРСР або крав, або якось інакше запозичив у “загниваючого заходу”. У минулих постах ми з’ясували, що СРСР запозичив дизайн і технології, цупив дитячі іграшки і навіть “підгледів” сюжет багатьох дитячому казок у західних авторів.

А сьогодні, так би мовити, спокусившись на найсвятіше – на “ті самі” радянські їдальні, а також на радянських морозиво і цілу купу інших добре знайомих вам продуктів. Ви таки будете сміятися, але і радянські їдальні, і радянське морозиво, і радянське шампанське з томатним соком і майонезом – насправді ніякі не “радянські”, а самі що ні на є американські, запозичені в США, і в сьогоднішньому пості я вам про це докладно розповім.

“Ті самі” радянські столові.

“Ах, який був в СРСР общепит, які були їдальні!” – часто люблять повторювати шанувальники СРСР. Прийшов, поїв там борщу з чорним хлібом, закусив котлетами з пюре та запив компотом із сухофруктів – і щастя. Мовляв, уже тільки за один винахід радянської їдальні можна бути вдячним Союзу.

Насправді “ті самі” радянські їдальні, як і багато інших речей з громадського харчування, були просто запозичені у Заходу, і сталося це в середині п’ятдесятих років. У 1958 році Микита Сергійович Хрущов відвідав завод IBM в США – американці запросили радянського керівника в надії на співпрацю в IT-сфері, але найбільше Хрущова справили враження не комп’ютери (в яких він все одно нічого не розумів), а заводська їдальня.

В їдальні IBM було все те, що так добре відомо нам за радянськими столовим – самообслуговування, конвеєрна видача страв відвідувачам, скляні полки для хліба і салатів, пластикові підноси, легкі столи і стільці (зручні для прибирання) – все це вже давно існувало в США і було, фактично, перенесено в СРСР у вигляді з’явилися в 1960-70-і роки “тих самих” радянських їдалень. Трохи раніше у США були також запозичені і деякі технології приготування страв – скажімо, котлети стали не смажитися, а пекти на великих листах, що було зручно при “конвеєрної” подачі обідів.

Загалом, як бачите – “ті самі” радянські столові були винайдені далеко не в СРСР.

“Те саме” радянських морозиво.

Чомусь найбільш успішним “брендом”, з яким щільно асоціюється СРСР, є “той самий” радянський морозиво, зроблене “по гостами” але – “той самий” радянський морозиво не було винайдено в СРСР, а також було привезено з США.

Сталося це в 1936 році, коли Анастас Мікоян, в той час нарком харчової промисловості, відвідав США з метою “подивитися, що там у них і зробити потім так само і у нас”. Мікоян пробув в США кілька місяців і привіз звідти багато цікавого – апарати для машинного виробництва і випічки котлет (привіт, “радянська їдальня”), а також і апарати з виробництва морозива, ось що писав Мікоян в своїх спогадах – “Велику користь принесло нам знайомство з виробництвом морозива. Завдання полягало в тому, щоб розвинути машинне виробництво і зробити морозиво дешевим і доступним. Попит на нього у нас повсюдний, його із задоволенням їдять тепер вдома і на вулиці, в кіно і театрах, влітку і взимку. В результаті ми привезли з США всю технологію промислового виробництва морозива”.

Тобто ви зрозуміли? “Те саме” радянських морозиво, яким так пишаються фанати СРСР, було фактично вивезено у вигляді готового циклу виробництва з США. Мікоян навіть власноруч відбирав “найбільш смачні сорти американського морозива” для їх виробництва в СРСР – ними стали пломбір вершковий і молочний, ескімо, крем-брюле, ванільне і фруктове морозиво. Крім виробництва, Мікоян запозичив в американців взагалі весь цикл, включаючи вуличний продаж морозива зі спеціальних холодильників.

“Та сама” ковбаса по 2,20.

“Радянська Докторська” ковбаса стала окремим мемом, який серед фанатів СРСР кочує з блогу в блог і з форуму в форум. Шанувальники Союзу з придихом розповідають про смак “тієї самої Докторської”, за кілограм якої і 2,20 віддати було не шкода. Після чого обов’язково сходяться на думці, що сучасна ковбаса, зроблена “не по ГОСТам”, не йде ні в яке порівняння “з тієї, з СРСР”.

Виявляється, “та сама Докторська” була привезена все тим же Мікояном з все тих же США. Під час своєї довгої поїздки по Штатам Мікоян (в силу спеціфіці своєї посади) відвідував, в основному всякі харчові комплекси, їдальні та супутні виробництва – і ознайомившись зі смаком вареної ковбаси, віддав розпорядження закупити в США устаткування і (знову ж таки, за американськими зразками) створити філії м’ясокомбінатів в передмістях – саме там почала випускатися “та сама” варена ковбаса.

У радянському союзі ковбасі придумали лише назва – “Докторська”, нібито це повинно було підкреслити її дієтично і корисність.

“Ті самі” майонез, шампанське, бісквіти, шоколад, цукерки, томатний сік …

… Все це, що становить левову частку раціону “Книги про смачну і здорову їжу” (перше видання вийшло в 1939 році) було також привезено Мікояном з США в СРСР – в країні переможного пролетаріату і навіть не чули про такі речі, вважаючи за краще в післяреволюційний двадцятиріччя займатися, в основному, будівництвом танків і ГУЛАГу.

Що цікаво, в тій самій “Книзі про смачну і здорову” ні словом не сказано про те, що за всі ці нові продукти радянські громадяни повинні дякувати американців – саме американські вчені, інженери і підприємці придумали, розробили цикл виробництва і почали продавати всі ці речі , а СРСР потім їх просто “перейняв” собі – купивши готове обладнання і технології. Кількома роками пізніше США також годували СРСР ленд-лізом під час війни, але зараз про це згадувати не прийнято …

Додавайте "Домогосподарку" у свої джерела Google Новини

Comments

comments