Тетяна з 1980 року працювала у районному пологовому будинку №2 у Маріуполі, була там акушеркою. Два тижні тому жінці вдалося евакуюватися до Львова.
Зараз вона шукає роботу тут, хотіла б працювати у пологовому, або ж, говорить, допомагатиме військовим, пише Твоє місто
«Мій дім, моє місто зруйнували. Районний пологовий, в якому я працювала понад 40 років, розбомбили. Після російського вторгнення я ще намагалася працювати та допомагати потребуючим, але з часом мені довелося покинути свою домівку. Я залишилась без даху над головою, без роботи», – каже вона.
Тетяна розповідає, що 23 лютого вночі була її зміна по графіку. О 5 ранку вона почула страшний вибух.
«Окупанти обстріляли наш пологовий будинок, ударною хвилею на високих поверхах повилітали вікна. Після двох прильотів ми з лікарями ходили по відділеннях, заспокоювали жінок та надавали допомогу. Близько 8 ранку паніка трохи зменшилась, на роботу приїхали всі співробітники, які почали виписувати жінок з лікарні», – каже вона.
Вона пригадує, що, попри обстріли, до березня у місті ще були вода, газ, світло. Зараз люди там – без електрики і води, а понад 90% будівель зруйновані. Тетяна розповідає, що сильні обстріли почалися 2 березня, її родина вирішила поїхати до бомбосховища медичного закладу, де вона працювала, а 3 березня вона вийшла на свою зміну, щоб допомогти українцям.
«От тоді почались ще більші бомбардування. 4 березня мене ніхто не приїхав замінити на роботі, довелось далі працювати. Всього у пологовому будинку залишилося кілька лікарів, чия зміна затягнулася на довгий період часу. Під обстрілами до нас приходили вагітні жінки, які намагались врятуватися від війни. З колегами ми домовилися, що поки ми потрібні, то будемо працювати», – розповіла вона.
За її словами, в підвалі змогли облаштували пологовий зал, куди знесли необхідне обладнання: ліжка, медикаменти тощо. Протягом місяця в підвалі Маріуполя народилося 27 немовлят.
«Коли були сильні обстріли, ми розуміли, що потрібно рятуватись. І в цей час до нас прийшли російські війська, які пропонували евакуацію до росії. Деякі люди, які перебували з нами в підвалі, виїхали, але більшість залишилась», – каже Тетяна.
І ті, хто залишився, почали шукати транспорт, щоб виїхати з Маріуполя. Знайшовши, їм вдалося це зробити. По дорозі, було багато блокпостів загарбників , де ворог перевіряв телефони, видаляв фото. Дорога з Маріуполя до Бердянська тривала 13 годин.
«У місті перебували 5 днів, чекаючи гуманітарний коридор, але його могло і не бути, тому ми вирішили ризикнути і виїхати до Львова. Наша колона була з 13 машин, доїхали 12», – говорить вона і додає, що до Львова жінка з чоловіком приїхала 29 квітня. Друзі їхнього сина прийняли їх в себе у помешканні. Наразі медсестра шукає роботу у місцевих пологових і каже, якщо не знайде, то допомагатиме військовим у госпіталі.
Додавайте "Домогосподарку" у свої джерела Google Новини
