Притча про жінку, яка дуже хвилювалася за свою дитину

Чи можна жити у наш час без тривоги? Тривога мучить людину, не дозволяє насолоджуватися життям сповна. Особливо, якщо це тривога за дітей. Притча про жінку, яка дуже хвилювалася за свою дитину, відкриє багатьом інший сенс слів “турбота” і “піклування”.

Одного разу до Бога прийшла жінка. Вона була зігнута під вагою величезного мішка, голова нахилена вперед, а очі з-під лоба дивилися пильно і з тривогою.

– Ти втомилася, жінко? – спитав Господь. – Зніми свою важку ношу, сядь, відпочинь.

– Дякую, але я ненадовго, – відмовилася жінка. – Маю одне прохання, скажу і повертаюся додому. Бо якщо раптом за цей час щось трапиться, то я ніколи собі не пробачу!

– Що ти маєш на увазі? Що не пробачиш?

– Якщо з моєю дитиною станеться щось лихе.. Саме тому я і прийшла до Тебе, Господи. Хочу попросити – спаси і збережи мою дитину!

– Але я ж тільки цим і займаюся, – відповів Господь. – Хіба я дав якийсь привід сумніватися в моїй турботі

– Ні, але.. У цьому житті стільки різних небезпек, поганих подій! А у дитини вік такий – все хочеться спробувати, всюди залізти. Я дуже боюся, що її вона впаде чи заб’ється, і їй буде боляче.

– Що ж, наступного разу вона буде обережніша та уважніша, це її уроки. Саме на власному досвіді людина переконується, що таке біль, – відповів Господь. – Це дуже хороший досвід! Чому ж ти не хочеш дати дитині можливість навчитися?

– Тому що хочу позбавити її від цього болю! – вигукнула мати. – Ти бачиш – я завжди ношу з собою мішок соломи, щоб підстелити його там, де дитина може впасти.

– Але ж впасти вона може будь-де – задумливо відповів Господь. – Навіть з власного ліжка можна впасти, хіба ні?

– Так… Але ж є таке прислів’я – знав би, де впадеш – солому б підстелив». От я і намагаюся убезпечити своє чадо.

– І ти хочеш, щоб я обклав твою дитину соломою з усіх боків? Добре. Дивився!

І Господь миттю створив цілу купу соломи і кинув її в світ. Солома потрапила точно в ціль: вона кільцем лягла навколо дитини тієї жінки, відгородивши її від усіх небезпек, від усіх негараздів, від усіх спокус, а заодно і від життя. Жінка бачила, як її син намагається рухатися то туди, то сюди, пробратися крізь солому, але все марно: солома пересувалася разом з ним, готова пом’якшити удар. Син метався, пробував розірвати солом’яне кільце, впадав то в розпач, то в лють. Зрештою він дістав звідкись сірники і підпалив солому. Злетіло полум’я і все миттю затягнуло димом.

– Синку! – закричала жінка. – Синку, я біжу на допомогу!

– Хочеш підкинути в багаття ще соломи? – запитав Господь. – Май на увазі: що більше соломи стелять батьки свої дитині, то сильнішим буде бажання прорватися крізь неї. Якщо ж це не вдасться, то вона може і зовсім почати марнувати життя. Адже дитина не буде знати, що таке біль, і що таке свобода вибору – також.

– Але я не можу цього допустити! – заплакала жінка. – Мій мішок соломи врятує сина!

– Ти думаєш, що це мішок соломки, але ти помиляєшся, – відповів Господь. – Насправді це – Мішок Проблем. Всі жахи, які тобі ввижаються, всі побоювання, які в тебе живуть, всі страхи, якими ти наповнена, є в цьому мішку. Все, про що ти думаєш і що тебе тривожить, набирає силу і розростається, тому що ти даєш цьому енергію. Тому твоя ноша настільки обтяжлива, а твоя спина втомилася.

– Отже я не повинна піклуватися про сина? – в роздумах наморщила лоб жінка. – І це говориш мені Ти, Господи?

– Дбати – хоч греблю гати. Це справа матері. Але ось турбуватися ти не повинна – це точно. Адже я теж про нього дбаю. Дозволь і мені робити мою справу. Просто не перешкоджай мені! Але це вже питання віри.

– Знаєш що, Господи? – трохи подумавши, заговорила жінка. – Ти можеш дати мені сірники?

– Зрозуміло. А що ти хочеш робити?

– Спалити свій Мішок Проблем, – посміхнулася жінка. – І навчитися нарешті довіряти Тобі по-справжньому. Падати і підніматися. Помилятися і виправляти помилки. З вдячністю приймати і радість, і біль. І подарувати моєму синові право робити те ж саме.

– Це правильне рішення, – посміхнувся Господь.

– Нехай мої тривоги горять всі вогнем! – шепотіла жінка, дивлячись, як палає, розсипається і стає попелом її солома, її Мішок Проблем. І спина її випрямиласяю, голова піднялася, а погляд став чистим і світлим. – Я вірю, Господи, що все, що відбувається, послано Тобою – для блага нас самих. Тепер я і справді вірю!

Додавайте "Домогосподарку" у свої джерела Google Новини

Comments

comments