Двохвилинне відео емоційно коментував чоловічий голос: «Я в боргу не залишився, хлопці… Це кадирівці, як прийшли сюди, так на той світ і пішли». Кадри цього відео побачили мільйони глядачів.

– Відео обривається на моменті, коли ви почали знімати двох російських військових із автоматами. Вони кажуть вам: «Нельзя снимать», і намагаються відібрати телефон. Що було потім?

– Це відео я зробив десь через годину після того, як ЗСУ розстріляло колону. У мене це відео закінчувалося тим, що я побачив БТР, що задом заїхав за будинок поблизу. І там стояли двоє росіян: старший і молодший. Мені бурят (за обличчям його ні з ким не сплутаєш) каже: «Уйди, а то буду стрелять». Я йому сказав пару ласкових і додав: «Стріляй!» Розвернувся і пішов. Вірите: навіть не тьохнуло. Я потім сам собі здивувався. А коли вже зайшов у хату, то почав курити. А до цього сім років не курив.

– Після того як ви опублікували відео в соцмережах, ви намагалися якось сховатися від росіян? Адже дуже ймовірно, що вони залюбки із вами поквиталися б…

– Я відео майже одразу видалив, бо розумів, що мене можуть потім затримати і побачити це відео в телефоні. Орки мене шукали за старою адресою, тоді я переховувався близько місяця. Але мене не знайшли. Деякі речі зникли тоді з хати. В основному, одяг: сорочки, куртки. Коли я приїхав і почав прибирати, то побачив біля хати російську форму. Я її потім разом із брезентом викинув.

Вулиця Вокзальна пролягає від межі міста Буча до межі селища Гостомель
– На вулиці Вокзальній – це був перший захід окупантів чи тут і раніше були якісь бойові дії?

– Війна і раніше була в Бучі. Але на нашу вулицю росіяни зайшли 27 лютого. Я був тоді в теробороні, на двох постах стояли. І мені вдалося дещо дістати.

– Ви про трофейну зброю кажете?

– Ну, про ті речі, якими мені вдалося хоч трішки їх зупинити: чотири РГ-гранати і «Муха».

– Тобто це ви зупинили колону росіян?

– Виходить, що так. У той момент, коли я побачив їх на нашій вулиці, я із-за паркану виглянув і побачив, що вони вже йдуть біля школи, десь метрів 100–150 від мого дому. Тому я все підготував і скочив за хату. Гранатами обчіплявся, щоб було напоготові, й став на причіп біля паркану.

Тут у мене ще дерево росте, і їм було важко розгледіти мене між гіллям. Прицілився… Перший вистріл був у мене із «Мухи» в бензовоз. Бо чотири БТР пройшли попереду, я їх пропустив, я собі так подумав, що бензовоз перекриє колоні дорогу. Вистріл вийшов влучний – бензовоз загорівся і став поперек дороги. Техніка, яка була за ним, уже пройти не змогла.

Дід показує місце, з якого він влучно вистрілив у російський бензовоз
Потім я ще кинув одну, другу, третю гранату. Четверту залишив для себе на всяк випадок. І почав тікати за хату. Зіскочив із причепа і рачки побіг за хату, щоб вони мене не дістали. По дірках на паркані видно, як вони по мені стріляли з крупного калібру.

У цьому будинку Дід живе сам. Коли росіяни стріляли по будинку із БТР великим калібром, балки на даху перебило, і від вибуху шифер посипався, брезент аж за хату віднесло. Після того як бойові дії стихли, навести лад допомагали родичі
Я заховався за хату, а потім заскочив до сусідів. Сховався за ящиками із дровами. Уже звідти передзвонив хлопцям – які були на «Жирафі». АТОвцю колишньому, Денису, сказав, що у нас орки вже на Вокзальній йдуть у бік «Жирафа». І десь хвилин за п’ять з «Жирафа» по орках уже наші почали стріляти. Я чув дуже потужні вибухи. Навіть мені трохи дісталося – осколком палець пошкодило. Але то дрібниці – добре, що мене не знайшли і не вбили.

Хвилин за сорок усе стихло. Я заглянув у щілину і побачив, що навпроти мого дому орки похапцем перевдягалися в цивільний одяг.

Після звільнення від рашистів та розмінування вулицю Вокзальну почали прибирати. Рятувальники та волонтери розібрали завали, а також очистили дороги від техніки та уламків
Я шкодую, що нам вчасно не видали зброю. Тоді я їх не відпустив би. Мені бракувало автомата, щоб їх застрелити, коли вони тут біля мене перевдягалися за парканом.

Ви так на мене не дивіться… Я не герой. Я звичайна людина. На моєму місці так само вчинила б будь-яка нормальна людина.

– Ви були під адреналіном?

– У мене страху не було. Була тільки гостра емоція знищити цю нечисть. І ще я переживав за родичів, і за дочку із зятем, які ховалися в підвалі.

Зараз ці відчуття складно передати. А тоді якось у мене в голові миттєво план складався: як і що зробити, куди втекти і куди сховатися. Зараз уже, коли згадую, то сам дивуюся, як могло це статися.

По боках йшли орки із автоматами. І я зрозумів, що треба не вздовж паркану бігти, а за хату, щоб вони не побачили під парканом ноги. Повзком проповз, як молодий! За хату, а потім – за гараж. По гаражу вони стріляли, але в них, вочевидь, були кулі в автоматі калібру 5.45, і вони метал не пробивають. А як вони перестали стріляти, то я тоді вже переліз до сусідів.

Паркан чоловіка схожий на решето: росіяни хотіли помститися нахабному сміливцю
– Коли в Бучі були звірства, ви були тут?

– Ні, я був в Ірпені. Потім ходили із хлопцями потроху на зачистки.

А наприкінці лютого – на початку березня, коли орки були тут, наводки старався робити. На скляний завод, на базу комлектації, де вони стояли. Мені координати давав родич, який жив поруч. І я хлопцям ці координати передавав.

Кордон у нас проходив по вулиці Університетській. Ця сторона була наша, а та – їхня. Але потім нам довелося відступити. Ми через ліс відходили в Романівку, на Романівський міст, де були позиції наших хлопців.

А потім була зачистка в Ірпені та Бучі. Ми ходили по місцях, де вони дислокувалися, де в них були окопи. Коли я «двохсотих» вивозив, то хлопців сповіщав, де їх бачили. Мародерів теж затримували. В основному це були немісцеві. Ми їх передавали поліції, щоб самим не брати гріха на душу.

Після відходу російських військ я близько місяця вивозив автобусом «двохсотих»: мирних людей і наших хлопців. Ми забирали їх із Ворзеля, із Гостомеля, з аеропорту – там страшне що було. Це неможливо було бачити: без ніг, без рук, без голів навіть. Молодь, яка зі мною їздила, цього не могла витримати.

Забирали із блокпостів загиблих хлопців. І з госпіталя людей забирали. І з операційних столів – тих, кого не встигали прооперувати.

У Мощуні страшне що робилося. Він знаходиться в лісі. Ми, коли забирали «двохсотих», то гранати там знаходили. Бачили форму орків, яку вони залишали біля своїх окопів, бо переодягалися в цивільний одяг.

В озерах дуже багато манекенів лежало. Деякі з них були заміновані. Бачив свого знайомого Ігоря, з яким ми разом тренували собак. Його розстріляли. А його автомобіль впізнав тільки за заднім замком на дев’ятій моделі. Шкода, звичайно… Дуже багато мирних людей загинуло…

На районі «Яблунька» дуже багато розстріляних, і біля скляного заводу.

– Зараз ви в ТрО офіційно служите чи досі як партизан воюєте?

– Я підписав контракт із ЗСУ, перед цим був в теробороні. Досвід деякий у мене був: з 2014 по 2021 рік їздив на передову до хлопців своїм мінівеном, допомогу возив. Інколи брав участь у коротких сутичках. Під обстріл потрапляв. Доводилося швидко ремонтувати автобус – і знову повертався.

Дід буденно розповідає про те, як вкрав у російських військових боєприпаси для гранатомета, а потім сховав їх у себе вдома
А зараз я на місці тут. І буду далі йти. Я цього так не залишу. Скільки мене стане, стільки буду добра робити.

– Ви сказали, що маєте родичів у росії. Це ви родом звідти чи вони виїхали в рф?

– Я народився у Львові, служив у морфлоті, а коли одружився, то залишився тут. А родичі в росії дуже давно. Рідний брат мого батька живе в Іжевську, внуки в Москві живуть. Ми з ними не спілкуємося. Мій брат з ними спілкувався під час війни, показував відео, яке я зняв у нас. Показував й інші відео, щоб показати, що у нас тут робиться. Але ті ще у 2014 році казали: «Тікайте до нас, ми вам допоможемо тут». Але ми відмовилися, потім надсилали відео, щоб показати, як добре ми тут живемо.

Місяць тому ми з братом відмовилися від них і вирішили з ними не спілкуватися. Бо вони казали, що це все фейки, й у всьому винна Україна. А в них усе добре.

Але нічого. Будемо потрошку все відбудовувати. Он подав днями заявку про відшкодування пошкодженого майна. Дай Бог, щоб це не було марно.

The post Бучанський партизан: «У мене була «Муха» та чотири гранати» appeared first on Домогосподарка.

Про це генеральна прокурорка України Ірина Венедіктова повідомила у Facebook.
За словами Венедіктової, це командир підрозділу Росгвардії Сергій Колоцей, пише інтернет видання “Гордон”

“Він став першим підозрюваним у скоєнні воєнних злочинів у Бучі”, – наголосила генпрокурорка.

Крім того, Колоцей – один із окупантів, які “засвітилися” у відділеннях кур’єрської служби СДЕК у Білорусі з награбованим в Україні майном. За інформацією журналістів, він надсилав до Ульяновська кришку від капота.

Венедіктова повідомила, що саме він розстрілював мирних жителів на вулиці Яблонської у Бучі. Світлина цих чоловіків зі зв’язаними руками (в кадр потрапило троє з чотирьох жертв) облетіло світові ЗМІ, і, як пише Венедіктова, стало одним із символів звірств російських окупантів у Бучі.

“Прокурори Бучі та поліцейські встановили, що саме цей військовослужбовець убив 18 березня чотирьох беззбройних чоловіків у Бучі. 29 березня він же катував, примушуючи зізнатися у підривній діяльності проти російської армії, ще одного цивільного. Він забрав проукраїнськи налаштованого місцевого мешканця “на підвал”, де бив його руками, прикладом автомата та гардою ножа. Чоловіка вивозили на місце страти, де, імітуючи розправу, стріляли біля його вуха. Окремим збоченим видом знущання і залякування потерпілого було примушування його нюхати мертву людину”, – написала Венедіктова.

Вона повідомила, що росгвардійцю висунули підозру у жорстокому поводженні із цивільним населенням та інших порушеннях законів і звичаїв війни, поєднаних з умисними вбивствами (ч. 1, 2 ст. 438 Кримінального кодексу України). Наразі триває перевірка причетності Колоцея до інших убивств у Бучі, уточнила Венедіктова.

За даними “Слідства.Інфо”, четверо чоловіків, убитих на Яблонської, були будівельниками і не мали із собою зброї. Журналісти отримали відео очевидців, які зняли місце, де сталося вбивство.

The post Венедіктова назвала ім’я першого підозрюваного у катуваннях та вбивствах у Бучі. Це 35-річний росгвардієць, уродженець Білорусі appeared first on Домогосподарка.

“5 березня прийшли до нас. Окупанти вибили хвіртку і кинули дві гранати у двір. Будинок спалахнув. Почалася стрілянина по вікнах і дверях. Ми швидко перейшли до тієї частини будинку, де жив батько. Чоловік поповзом пробрався, вийшов до них і сказав: “Ми мирні жителі, не стріляйте”. Нас змусили слідом за ним вийти з піднятими руками. Сказали: “Ми росіяни, прийшли вас визволяти”. У цей час повалив дим, у будинку розгоралася пожежа”, – розповіла Абрамова, пише інтернет-видання “Гордон”

За її словами, загасити пожежу у будинку окупанти не дозволили, вони розстріляли чоловіка, а Ірину та її батька вигнали надвір.

“Наш будинок повністю згорів. Я як була в халаті і капцях, так і залишилася. Ми пішли до знайомих. Увесь цей час води не було. І батько зі своїм знайомим ходили до найближчої криниці. Одного дня, коли вони пішли, по них без попередження відкрили вогонь. Стріляли по ногах і кричали: “Якого хріна ви тут ходите?” Поставили навколішки, підняли руки, вимагали документи і телефони. Вони сказали: “У нас нічого немає, все забрали”. Їм заборонили до криниці наближатися. Не давали нам води. Потім сказали, що вулицями можна ходити лише жінкам. Якщо чоловіка побачать на вулиці, розстріляють. І тоді ми вже стали по воду ходити. На вулицях лежало безліч убитих людей – чоловіків, жінок. Не шкодували нікого”, – наголосила Абрамова.

За словами жінки, російські загарбники робили все, щоб українці не могли нормально жити у своїх містах.

“Я багато думала про те, що сталося. Знаєте, вони просто знищують нас, українців, та й усе. Яка військова інфраструктура? Перше, що росіяни зробили, – розгромили системи подавання газу, води, електрики, магазини та лікарні, людей убивали. Просто, щоб ми тут не могли жити. Я дуже хочу, щоб цей жах скоріше закінчився, щоб людей перестали вбивати. Але, на жаль, усе ще триває. Із сусідами, знайомими, з ким не говорю, всі побоюються, що росіяни можуть повернутися. Ми більше такого не переживемо”, – сказала Абрамова.

The post Жителька Бучі: Окупанти вибили хвіртку і кинули дві гранати у двір. Будинок спалахнув. Вони сказали: “Ми росіяни, прийшли вас звільняти” appeared first on Домогосподарка.

Під час окупації Бучі  окупанти тримали в одному з підвалів приблизно 25 жінок і дівчат віком від 14 до 24 років і регулярно ґвалтували.

Про це заявила омбудсмен Людмила Денісова виданням The New York Times і ВВС., пише Кореспондент

За словами Денісової, дев’ять із них тепер вагітні.

“Російські солдати сказали їм, що ґвалтуватимуть їх так, що їм не захочеться мати сексуальні контакти з жодним чоловіком, щоб завадити їм мати українських дітей”, – зазначила Денісова.

The post Масове сексуальне насильство в Бучі: у підвалі тримали 25 дівчат appeared first on Домогосподарка.

«Різанина в Бучі була навмисною. Росіяни прагнуть знищити якомога більше українців. Ми повинні зупинити їх і вигнати. Я вимагаю нових руйнівних санкцій G7 негайно: ембарго на нафту, газ, вугілля; закрити всі порти для російських суден і товарів; відключити всі російські банки від SWIFT», – написав Кулеба у твітері, пише Радіо Свобода

Тим часом, радник голови Офісу президента України Михайло Подоляк у телеграмі розкритикував західних лідерів за намагання «не спровокувати росіян», щоб «не розпочалася Третя світова війна».

«Головне, щоб росіяни не образилися та не використовували… Що не використовували? Ракети, авіабомби, танки, не чинили масові вбивства цивільних, бомбардування житлових кварталів, масові розстріли, як у концентраційних таборах? Що вони ще не використали? Як підсумок, світ отримав тотальний невимовний жах антилюдяності в Бучі, Ірпені, Гостомелі. Сотні, тисячі вбитих, роздертих, зґвалтованих, зв’язаних, знову зґвалтованих і вбитих. Сотні, тисячі мирних громадян України. Вбиті з особливим звірством», – написав він.

«Хотіли Сребреницю XXI століття? Отримали? Задоволені? Чи хотіли реінкарнувати Треблінку, заохочуючи «русский мир»? Хотіли згадати, що таке пекельний жах працюючих крематоріїв, що живцем спалюють людей, бо вони українці? Спробуйте знову відвернутися? Організувати черговий саміт, щоб висловити занепокоєння і похитати головою?», – додав Подоляк.

Фото і відео із зображенням тіл поширили у соцмережах. «Це наслідки російської окупації», – заявив Федорук.

Росія не коментувала повідомлення.

Міністерка закордонних справ Великої Британії Ліз Трасс 2 квітня заявила, що вона «шокована звірствами в Бучі та інших містах України» і пообіцяла, що винних буде притягнуто до відповідальності.

Раніше Міжнародний кримінальний суд розпочав розслідування ймовірних воєнних злочинів, скоєних російськими військами в Україні.

Human Rights Watch у своїй доповіді заявила також про кілька звинувачень у зґвалтуваннях, два випадки страт семи жертв й інші приклади погроз і насильства проти цивільного населення.

«Випадки, які ми задокументували, становлять невимовну, навмисну жорстокість і насильство проти мирного населення України», – заявив Х’ю Вільямсон, директор HRW у Європі і Центральній Азії.

The post МЗС України: різанина в Бучі була навмисною, вимагаємо руйнівних санкцій проти Росії негайно appeared first on Домогосподарка.