Священик Олексій Філюк, котрий змінює людські душі. Чоловік переконаний, що від життя потрібно брати все і радіти кожному дню, кожній хвилині. Навчає цьому і своїх парафіян. Після знайомства з ним можна почали дивитися на світ по-іншому.
Олексій Філюк – житель села Шушківці, що на Лановеччині. Завжди усміхнений, люб’язний, жартівливий. Здається, у житті цієї людини ніколи не було жодних проблем.
«Жили ми бідно. Батьки важко працювали. Я намагався допомогти, чим міг. Так Бог дав, що змалку мріяв стати священиком», – поділився о. Олексій.
Тож коли діти в садочку гралися, уявляючи себе космонавтами, міліціонерами, Олексій «вінчав». Його вже тоді жартома називали «Батюшка».
А ще священик намагається різними способами відволікти людей від сірої буденності. До прикладу, влітку він влаштовує кінопокази просто неба. На них, до слова, збираються не тільки односельчани, а й приїжджають люди зі всього району. Якось на один із таких кінопереглядів приїхали журналісти з телеканалу «1+1». Так про священнослужителя і шушківчан дізналася вся країна. Згодом отець Олексій брав участь у телешоу «Сюрприз, сюрприз!» на телеканалі «СТБ», де відома телеведуча Марія Єфросиніна подарувала професійний екран, потужні колонки й п’ятсот афіш. Тож кіно просто неба для шушківчан та гостей стало ще кращим.
Узимку священик чіпляє до свого буса сани і катає селом усіх бажаючих. У Шушківцях дуже гарно святкують День зими, ініціатором свята є знову ж таки о. Олексій. Цього дня усі співають, веселяться, ліплять сніговиків, фотографуються в облаштованих селфі-зонах, катаються на санках, а дбайливий священик пригощає усіх смачними гарячими напоями.
А ще минулого року у житті отця Олексія трапилася дуже важлива подія. У нього з’явився син Віктор. Так склалося, що о. Олексій проживає сам, тож дуже мріяв, що в його оселі залунає дитячий сміх.
«Зізнаюся, я виношував цю ідею п’ять років. Молився, просив у Бога помочі. А ще й готувався. Відвідував спеціальні тренінги, семінари, спілкувався з психологами. Розумів, що взяти у свій дім сироту – то дуже велика відповідальність, адже дитина отримала велику душевну травму», – розповів отець.
І якось він таки наважився. Зайшов у Бережанський інтернат, де його добре знали. Подивився на дітей й одразу упізнав свого сина. Хлопчика Віктора. Ну як хлопчика… 15-річного парубка. З перших хвилин їхньої розмови між ними виник духовний зв’язок.
«Повірте, щоб стати щасливим, потрібно цього захотіти. Віддатися на милість Господню. Так, можливо, комусь легше ходити похмурим, сумним і скаржитися на всіх і все. Однак, як на мене, варто цінувати усе довкола: рідних, усмішки дітей, світанки і заходи сонця, рідну землю, мову, пісню… Адже Бог подарував нам з вами найдорожче – життя, і ми маємо бути вдячні та неодмінно щасливі. Пам’ятайте, якою б доля не була – життя прекрасне!»
Додавайте "Домогосподарку" у свої джерела Google Новини
